Мати, ненько моя безталанна!

Як пробачення в тебе просити?

Я завжди не була бездоганна,

Ще й з юнацьким презирством по миті...

Ти пішла уві сні, так тихенько,

Що забулись всі спори і свари.

Ти пробач мене, любая ненько,

Бо не можу знайти собі кари.

Ти пробач мене, любая мати,

Що так мало до тебе приходжу.

Бо мені ще тривог не займати:

У безсонні всі ночі проводжу.

Над погостом, де ти почиваєш,

То синіє, то хмариться небо.

Там терпляче на мене чекаєш.

Я прийду, моя люба, до тебе!

Свіжі квіти складу на горбочку,

Та, до твого надгробка схилившись,

Прошепочу: «Прости свою дочку!»

Я така ж безталанна залишусь...