Хуртовина завиває в темних вулицях.
Все одно, моє бажання – знаю – збудеться:
Прийде милий, та до серця пригорне,
І любов’ю, наче шаллю, обгорне.

Ой ти, зимонька-зима!
Ти лютуєш задарма,
Бо не знаєш, що таке – любові жар.
Він розтопить всі льоди
Аж до синьої води,
Перетворюючи біди всі на пар.

Вже летить весна із вирію з лелеками,
Стали хмарки в небі білими, далекими,
Всі у квіти повдягалися сади,
Ми із милим разом прийдемо сюди.

Ой ти, весненько-весна!
Квітуванням ти рясна,
Від землі і з серця гониш зимний пар,
Розтопила всі льоди
Аж до синьої води,
Бо ти знаєш, що таке – любові жар.

Нам і літечко дзвеніло зорепадами.
А мене матуся змучила порадами.
Ті поради – як одна із Божих кар,
Бо не вірить вже вона в любові жар.

Нам – тумани і роса,
Листопадова краса!
А матуся знову радить – говорить:
Як розжолудиться дуб,
Треба ладити на шлюб,
Бо у жарі тім уся любов згорить!

01. – 07.02.2004 г.